Технологія ЧПК виникла з потреб авіаційної промисловості; наприкінці 1940-х американський виробник вертольотів запропонував початкову концепцію верстатів з ЧПК. У 1952 році Массачусетський технологічний інститут (MIT) розробив три-фрезерний верстат з ЧПК. До середини-1950-х років такі машини вже використовувалися для виготовлення авіаційних компонентів. Протягом 1960-х років, коли системи ЧПК і методи програмування розвивалися та вдосконалювалися, верстати з ЧПК були прийняті в різних галузях промисловості; однак найбільшим споживачем залишалася аерокосмічна промисловість. Основні авіаційні заводи були оснащені сотнями верстатів з ЧПК, переважно відрізними. Частини, виготовлені за допомогою обробки з ЧПК, включали цілісні панелі літаків і ракет, лонжерони, обшивки, перегородки та гвинти, а також корпуси-аеродвигунів, вали, диски, порожнини форми для лопатей і спеціальні порожнини камер згоряння ракетних двигунів на рідкому{15}}паливі. Рання розробка верстатів з ЧПК була зосереджена в основному на безперервних системах керування.
Безперервне-керування траєкторією-також відоме як керування контуром-вимагає, щоб ріжучий інструмент рухався по визначеній траєкторії відносно заготовки. Згодом точкове --точкове керування верстатами з ЧПК активно розвивалося. Керування від-до-точки передбачає переміщення інструмента з однієї конкретної точки до іншої; вимога полягає в тому, щоб просто досягти мети точно, незалежно від конкретного шляху, пройденого під час руху.
